Наші предки славилися барвистими й різноманітними звичаями, деякі з яких дійшли й до нас: свята, обряди. Однак деякі із часом і зміною релігії втратили свою силу. От так і традиція заплітати...
Наші предки славилися барвистими й різноманітними звичаями, деякі з яких дійшли й до нас: свята, обряди. Однак деякі із часом і зміною релігії втратили свою силу. От так і традиція заплітати коси. Сучасні дівчата роблять це через зручність і простоту зачіски, а раніше її наділяли особливим значенням. Це була однією зі шлюбних символік. Поки дівчинка була маленькою, їй просто зрідка підрізали волосся. І все. Але коли вона досягала шлюбного віку 13-16 років, її переодягали в «жіночий одяг», надягали вінок на голову, заплітали косу. Із цього моменту вона ставала дівчиною на виданні. У Польщі хрещені після народження дівчинки плели косу із соломи, поклавши туди монету. Готовий виріб вішали на дерево перед будинком, тим самим, бажаючи хрещениці стати здоровою й гарною дівчиною
Довга коса в той час була символом краси й жіночності, адже вважалося, чим довше волосся, тим краще дівчина. Але це вимагало не малих зусиль. Щоб кіски росли довгими, сербські дівчата в переддень Різдва під подушку клали мотузку. Югославки в Юр’єв день приходили в поле спеціально, щоб зачесатися. Жительки Новгорода в чистий четвер розчісувалися під яблунею. У Болгарії дівиці змазували волосся сирим яйцем, потім заплітали його у косу, обрізали кінчики, які закопували у винограднику. У Східній Сербії й Хорватії використовували зміїний жир, щоб волосся виросло таке ж довге, як вуж. У Боснії, крім цього, звертали косу в клубок, який нагадував змію, щоб волосся було міцним. Ще в деяких країнах прикладали до волосся трави: косицю, косатень – або мили голову у відварі з них. А в Росії, щоб приманити наречених, потрібно було заплести в косу шматок мотузки від церковного дзвона
У весільних обрядах коса є символом нареченої. Вона відображає статус дівчини. У Росії після сватання нареченій заплітали у волосся стрічку на половину довжини. Це означало, що в дівчини уже є наречений. Перед одруженням необхідно було виконати ряд обрядів, серед яких і розплітання коси, що означало прощання з дівоцтвом. Напередодні вінчання подруги наречені збиралися в її будинку, співали пісні, розплітали їй волосся, розчісували й заплітали вже дві коси, як знак переходу її від дівчат до жінок. У ще більш ранній період коси могли повністю обрізати або підрізати небагато, однак згодом ця традиція була замінена на ритуальне розчісування. Після весілля жінка могла розплітати коси в знак жалоби по близькій людині. У Сербії так ішли проводжати померлого на цвинтар, однак після повернення додому відразу ж заплітали назад. А в Болгарії ходили з розпущеним волоссям, поки не пройде 40 днів від дня смерті. У Чорногорії мати й сестри померлого повинні були обрізати свої коси й поховати їх разом з небіжчиком або залишити на хресті
Розпускати волосся можна було так само в деяких випадках. Наприклад, при важких родах розплітали коси не тільки породіллі, але й усім жінкам, що перебували в будинку. Також дозволявся подібний ритуал при дотриманні деяких обрядів: збір трав, обробка льону, оборювання.
Насильно могли обрізати дівчині косу в знак безчестя або наруги. В основному це могли зробити за втрату безвинності, перелюбство. Відкинутий хлопець через ревнощі теж міг зважитися на такий крок або жінка намагалася так зробити з розлучницею. Але в різних країнах по-різному. Адже подекуди це вважалося ганьбою, а в деяких краях це повинен був зробити наречений у знак створення родини
Жінки в усі епохи у всіх країнах світу були різними, але є щось, що їх поєднувало. Це бажання подобається чоловікам. От так само й зараз. У нас немає якихось правил, обрядів, усе обмежується тільки правилами етикету. Хтось може витратити півдня на запаморочливу зачіску, а хтось просто розчесатися й піти. Тепер кожний вибирає сам. Але коси і донині заплітають, а особливо дівчата з довгим волоссям. У загальному як заплітали, так і будемо заплітати, поки в нас є волосся
Окружний адмінсуд Києва вирішив прибрати зі списку люстрованих Миколу Чинчина, який у часи Майдану керував Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ.