Батьки часто скаржаться, що їх дитина росте неслухняною, не виконує вимог старших, не визнає авторитетів. Однак тільки деякі намагаються проаналізувати дії своєї дитини й розібратися в тому, що ж викликає ту або іншу модель поведінки. Найчастіше батьки вимагають від свого чада беззаперечного підпорядкування й строгого дотримання всіх заборон, навіть не віддаючи собі звіту в тому, чи дійсно всі ці заборони слушні й продиктовані життєвою необхідністю.

Неслухняність як протест

Проти чого протестує неслухняна дитина? Досить часто негативна модель поведінки є відповіддю на занадто велику кількість заборон, які, чесно говорячи, не завжди бувають виправданими. Діти дуже тонко почувають навколишню ситуацію і якщо строге відношення до них продиктоване не просто бажанням відгородитися від можливих неприємностей, а потребою батьків відчути свою значимість, затвердити свій беззаперечний авторитет, то отут реакцією дитини може бути саме протест проти твердого обмеження його волі.

Надмірна опіка дорослих породжує в дитині внутрішній протест, який зовні проявляється саме у вигляді неслухняності. Часто ми не сприймаємо дітей як повноправну особистість і навіть не намагаємося пояснити причини своїх заборон. Категоричне «ні» без усяких пояснень його причин може викликати у відповідь лише бурхливий протест, заперечення права старших на тверде керування життям дитини. Саме тому потрібно не просто забороняти, а й пояснювати причину цієї заборони.

Неслухняність як результат дефіциту уваги

Психологи говорять про те, що неслухняність – це ще й спроба дитини притягти до себе увагу батьків, коли вона відчуває, що її для неї не вистачає. Дефіцит уваги штовхає дитину на погану поведінку, яка виступає для його батьків як подразник. Як правило, на таку поведінку батьки реагують швидше, чим на слухняність, і якщо дитині не вдається заслужити похвалу, то вона іде навіть на явний конфлікт із батьками, у спробі привернути до себе їх увагу.

Така модель поведінки дуже швидко закріплюється, адже дитина бачить, що при її неслухняності батьки відриваються навіть від самих термінових справ, для того, щоб зробити зауваження, а іноді навіть і покарати, тобто, виявити нехай не настільки приємне, але увагу. Для того щоб неслухняність не стала нормою, батькам потрібно навчитися слухати свою дитину, виявляти непідроблену цікавість до того, що відбувається в її житті, приділяти їй досить уваги й хвалити, нехай навіть за самий маленький успіх.

Неслухняність як показник непевності в собі

Більшість дітей гостро реагують на невдачі в тій або іншій справі, особливо, якщо такий негативний досвід підкріплюється критикою. Це перше, це занижує самооцінку дитини, викликає в неї непевність у своїх силах, тягне втрату віри в успіх. Це породжує появу проблем у спілкуванні з навколишніми, а потім і в комунікації з однолітками.

Часта неслухняність у школі, зниження успішності й некерованість дитини є своєрідним щитом, яким він закривається через почуття непевності в собі. Якщо дитину постійно критикують за найменші помилки й провини, то в неї складається враження, що не варто намагатися поміняти поведінку або відношення до навчання, до життя в цілому, адже це однаково не приведе до успіху. Дитина повинна відчувати підтримку батьків, їх беззастережну впевненість у його успішності, а також їх любов, навіть у тому випадку, якщо він допускає багато помилок і промахів.

Неслухняність через ревнощі або образу

Часта поява другої дитини в родині є не тільки великою радістю, але й великим випробуванням для первістків. Батьки в даній ситуації повинні виявити максимум мудрості й дипломатичності, дарувати першій дитині ще більше любові для того, щоб вона не відчувала своєї непотрібності, і щоб ревнощі не стали приводом для спалаху неслухняності. Своєю неслухняністю дитина може зганяти почуття образи, почуття розгубленості від свідомості того, що його місце в серці батька зайняв хтось інший.

Дуже важливо зробити в цій ситуації первістка союзником, пояснювати йому, як повезло молодшій дитині, що в нього є такий старший брат або така старша сестра. У міру можливості потрібно залучати старшу дитину до турботи про молодшу, проте, не забуваючи залишати щодня час, присвячений тільки йому. Старша дитина повинна почувати свою значимість, любов до себе – це допоможе їй правильно зорієнтуватися в ситуації й не викличе негативної моделі поведінки внаслідок ревнощів до молодшої дитини або через образу на батьків.

Оставить комментарий
Ваше имя:
Комментарий:
Введите текст, изображенный на картинке: