Існує розхожа думка, що дитину можна або виховувати, або ні, якщо не виховувати, то це – погано, у цьому випадку невідомо що з неї виросте. А якщо ви правильні, гарні батьки, то ви свою дитину...
Існує розхожа думка, що дитину можна або виховувати, або ні, якщо не виховувати, то це – погано, у цьому випадку невідомо що з неї виросте. А якщо ви правильні, гарні батьки, то ви свою дитину, зрозуміла справа, виховуєте. Виховуєте по якій-небудь «новомодній» системі, або опираєтеся на власну інтуїцію, у кожному разі ви думаєте про благо власного чаду
Але, виявляється, серед численних стилів виховання, логічно побудованих і «правильних», є такі, які можуть нанести психіці вашого маляти непоправний збиток
Кумир
На перший погляд, дитині зростаючій в подібному типі виховання, повезло. Він любимий всіма членами родини й не просто любимий, а обожнюваний, і не просто обожнюваний, а обожнюваний безмежно. Він - маленьке божество, усі в домі буквально моляться на нього, захоплюються ним, попереджають усі його бажання. А всі його бажання - закон. Погані вчинки? Що ви! Ця дитина у всіх своїх проявах геніальна! Кожний її вчинок - незвичайний і талановитий. І про все це негайно інформується всі родичі й друзі родини. Зрозуміла справа, маля росте у твердій упевненості у свою винятковість. Воно примхливе і егоїстичне, звикло лише споживати, але не віддавати нічого в замін
. Випереджаючи своїх однолітків у запитах, «Кумир» нерідко відстає від них в елементарних життєвих навичках: він не може сам умитися або одягтися, для нього проблема вийти куди-небудь одному і т.д. Поки дитина маленька, це не так впадає в око, воно стане помітно пізніше, придбає форму справжньої проблеми. Така дитина практично не адаптується до дитячого садка, та й до школи звикає на превелику силу. Серед однолітків вона виділяється своїми капризами й невмінням спілкуватися на рівні. Усе це приводить до того, що вона практично постійно перебуває в стані психічного дискомфорту в будь-яких ситуаціях поза домом.
Гіпер опіка
Уже з назви зрозуміло, що мається на увазі понад опіка маляти. Маля вже з раннього віку практично позбавлене права
на самостійність, кризи трьох років, основним девізом якого є «Я сам!» батьки просто не зважують. Усі спроби дитини відстояти свою самостійність приречені на провал. Дуже швидко маля розуміє, що будь-який конфлікт із батьками є поразкою для нього. Простіше коритися й у всьому додержуватися порад дорослих. А вже дорослі продумали все його життя, кожний його крок до дріб’язків. Безумовно, вони прагнуть, як краще, перетворюючись у диктаторів. А дитина повільно, але вірно втрачає свою індивідуальність. Щастя, якщо в підлітковому віці він все-таки збунтується й відстоїть свою незалежність. Але якою кров’ю? У гіршому ж випадку, дитина, що виросла в гіпер опіці просто поповнить ряди невпевнених у собі, що не вміють спілкуватися невдах, що й бояться всього на світі.
Гіпо опіка
Це пряма протилежність попереднього стилю виховання. Волі дитині занадто багато. Настільки багато, що вона граничить із повною байдужістю до неї дорослих. Їй можна все, над ним немає ніякого контролю, він усьому вчиться на власних синцях і шишках. Але при такій «демократії» дитина росте цілком певною, що вона не любима, не потрібна, що вона - зайва. Дивно, що такий стиль виховання зустрічається не тільки в родинах, де обоє батьки, м’яко кажучи, асоціальні типи. Дуже часто гіпо опіка зустрічається в досить інтелігентних і заможних родинах, де батьки живуть насиченим, цікавим, але своїм власним життям і в них просто немає часу на дитину. При цьому дуже заманливо згадати, що японці, наприклад, дозволяють своїм дітям взагалі все... І вважати, що застосовуєте новомодний і прогресивний стиль виховання. А дитина росте практично поза батьківською любов’ю й без уваги, що наносить непоправну втрату його самооцінці на все життя
Їжакові рукавиці
Основний інструмент цього стилю виховання – страх. Страх батьківського гніву, страх усіляких санкцій, страх покарання (далеко не завжди тільки словесного). Дитину в буквальнім значенні тримають в «їжакових рукавиця». Найменша непокора, відступ від правил, раз і назавжди прописаних старшими, і в дитину впиваються гострі голки батьківського невдоволення. Такі батьки впевнені, що дитина повинна їх боятися, «боїться, виходить, поважає», виходить, виросте «такою, як треба». чи Треба пояснювати, що любові в такій родині, любові без відношення, що не залежить від учинків, дитина не відчуває. У результаті вона озлобляється, черствіє й виростає емоційно нечуйною, суворою до близьких, досить часто з бурхливими реакціями протесту
Як ви догадуєтеся, тут перераховані далеко не всі стилі виховання, що наносять шкоду психіці дитини. Але існує ще два варіанти, які, на думку психологів, завдають шкоди, ще більш непоправної,. Виявляється, це ще пів лиха, якщо стилю гіпер опіки або їжакових рукавиць дотримується одностайно вся родина. Набагато страшніше для характеру дитини, коли кожний член родини, включаючи бабусь і дідусів упевнений у тому, що тільки він знає, що потрібно дитині, застосовує свій стиль виховання. Уявіть собі комбінації стилів «їжакових рукавиць» і «кумир». Отут і в дорослої людини голова піде колом» Що вже говорити про маленького члена суспільства? Якщо вам повезло й ваше маля має вроджену зверх адаптацію й стійку психіку, то воно з ранніх років просто почне маніпулювати дорослими, використовуючи проти них їх же протиріччя у вихованні. А якщо ваша дитина має в цьому сенсі середньостатистичні параметри або, не дай боже, надчутливість й вразливість, те ранній дитячий невроз йому забезпечений. Ще одна небажана ситуація – різка зміна стилів виховання. Наприклад, маля звикло, що він «кумир», що він – єдиний і улюблений, а потім у родині з’являється друга дитина… Батьки, прагнуть вони того чи ні, міняють стиль виховання, дивуючись потім, тому, що дитина стала якоюсь «не такою», нервовою, примхливою, неспокійною.
Хочеться сподіватися, що стиль виховання вашої дитини обраний вами свідомо й з урахуванням інтересів маляти. Якщо ви впізнали себе в перерахованих вище ситуаціях – ну що ж, це ваш вибір і ви несете за нього відповідальність
Окружний адмінсуд Києва вирішив прибрати зі списку люстрованих Миколу Чинчина, який у часи Майдану керував Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ.