Добре відомий усім щавель – це багаторічна рослина із сімейства гречаних, по-латинському він іменується Rumex, що в перекладі означає спис. У народі його іноді називають диким буряком або луговим яблуком. Уважається, що батьківщиною щавлю є Європа й Азія, але в наші дні він розповсюджений на всіх континентах ( крім Антарктиди, природно), і нараховує порядку двохсот видів.
З незапам'ятних часів ця рослина використовується в якості лікарського. Ще знаменитості начебто Галена й Диоскрида використовували його для зупинки кровотеч, при лікуванні дизентерії й проблемах типу нетравлення. Авіценна призначав відвар з листів щавлю для усунення хворобливих проявів менструального циклу, полегшення клімактеричного процесу й навіть для рятування від безплідності.
Уважається, що першими прилічили щавель до овочевої культури французи – ще в XII столітті. Вони й донині вважають його національним овочем поряд з морквою. У середньовічній Європі щавель уважався також захисним засобом від чуми. У стародавніх лікарський порадниках ( у тому числі, росіян) він у свіжому виді фігурував як зілля « проти внутрішнього жару й чумної лихоманки, від печінки, для очищення крові й сили».
Існує досить поширена думка, що в Росії до нього досить довго існувало відношення як до бур'яну. У його підтвердження звичайно приводиться свідчення Адама Олеарія, що відвідав Московію в якості секретаря й радника голштинського посольства в 1633 році, про те, що наші співвітчизники насміхалися над іноземцями, що поїдали «зелену траву», яку вважали бур'янистої.
Однак у Прадавній Русі «дикий буряк» визнавалася священної й навіть використовувалася в якості оберегів ( як, втім, і кінський щавель, і водяник). У більш пізні часи земські лікарі лікували з її допомогою туберкульоз і ревматичні болі.
А тепер повернемося з минулого в сьогодення. У сучасній фітотерапії за щавлем зізнаються його протицинготні властивості, корисність для гарного функціонування печінки, жовчного міхура, травного тракту й шкірних висипах. При поперекових болях і ревматизмі фахівці радять скористатися настоєм з корінь щавлю, для зміцнення ясен – порошок з них, при циститі – ванни з відваром листів. Уважається, що відвар корисний і при ангіні – для полоскань горла, а також при гарячкових станах.
Своїм цілющим властивостям щавель зобов'язаний складу речовин. Чого в ньому тільки немає: флавоноїди, ліпіди, білки, мінеральні солі, органічні кислоти, і не тільки щавлеву (яка накопичується в листах на стадії їх огрубіння), хоча в молодих втечах більше яблучної. А ще каротин і вітаміни Е, В, ДО, РР. Одного тільки вітаміну С у цій рослині втримується до 90 мг, так що добова потреба в ньому покривається однієї сотнею грамів кисленьких листочків.
Але, вшановуючи хвалу щавлю, не варто забувати, що із приводу його застосування є й протипоказання, у тому числі: вагітність, гастрит з підвищеною кислотністю, виразка шлунку й дванадцятипалої кишки, запальні захворювання бруньок. До речі, часте застосування може привести до каменів у бруньках. Особливо острожними потрібно бути людям поважного віку через можливість розвитку остеопорозу й подагри.
Окружний адмінсуд Києва вирішив прибрати зі списку люстрованих Миколу Чинчина, який у часи Майдану керував Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ.
Добре відомий усім щавель – це багаторічна рослина із сімейства гречаних, по-латинському він іменується Rumex, що в перекладі означає спис. У народі його іноді називають диким буряком або луговим яблуком. Уважається, що батьківщиною щавлю є Європа й Азія, але в наші дні він розповсюджений на всіх континентах ( крім Антарктиди, природно), і нараховує порядку двохсот видів. 
