Народився Павло Григорович Тичина 23 січня 1891 року в селі Пісках, Чернігівської області, в сім'ї сільського дяка. Вчився Павло спочатку в земській школі, потім у чернігівській бурсі (фактичною платою за це навчання були співи малого Павла в монастирському хорі, — у хлопця виявились чудові голос і слух), згодом — у місцевій духовній семінарії.
Пізніше він знайомиться з славним земляком-чернігівцем — М.М.Коцюбинським, відвідує літературні "суботи" в його домі, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші, підтримує сердечні стосунки з старшим письменником аж до його смерті.
Друкуватися П.Тичина почав у 1912 році, перша збірка віршів — "Сонячні кларнети" —вийшла весною 1919-го.
Після семінарії П.Тичина вчився в Київському комерційному інституті, одночасно працював на різних дрібних посадах — в конторах та редакціях газет і журналів, в українському театрі М. Садовського (помічником хормейстера). Жовтневу революцію він зустрів уже зрілою людиною і відомим поетом молодшого покоління. Знамениті вірші весни і літа 1919 року — "На майдані", "Як упав же він з коня..." та інші, — а потім і вся збірка "Плуг", принесли йому славу натхненного співця "краси нового дня". Він працює в журналі "Мистецтво", в державному видавництві "Всевидат", завідує літературною частиною в Київському театрі імені Т.Г.Шевченка, політкомісаром якого був О.Довженко.
В 1923 році П.Г.Тичина переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут він працює в журналі "Червоний шлях", багато пише, вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем заснованої в українській столиці Асоціації сходознавства. 1927 року він посилає М. Горькому на Капрі книжку своїх віршів і одержує від нього ласкавого листа, в якому автор "Матері" писав, що знає українського поета дуже давно, ще з розповідей М. Коцюбинського.
Перші відомі нам вірші Тичини (з тих, що збереглися) датовані 1906 — 1908 pоками, і серед них, ще геть "невстояних" і в формі, і в змісті, є така маленька перлина, як "Блакить мою душу овіяла". Перші публікації його поезій, як вже відзначалось, з'являються 1912 року в кількох тогочасних журналах ("Літературно-науковий вістник", "Рідний край", "Українська хата"). Наступного року в київських періодичних виданнях публікується кілька його оповідань ("На ріках вавілонських", "Спокуса", "Богословіє"), які засвідчили, що дар прозаїка теж не обминув молодого Тичину, хоч і не був розвинутий пізніше.
Більшість віршів, що передували першій збірці поета, побачили світ лише в посмертному виданні — складеній "із недрукованого та призабутого" книжці "В серці у моїм..." (1970). Для сучасного читача цей своєрідний пролог до "Сонячних кларнетів" цікавий, зокрема, прямо заявленою соціальною тематикою деяких віршів (злидні села і власної родини — в віршах "Під моїм вікном…", "Не знаю і сам я...", "Розкажи, розкажи мені, поле...", осуд імперіалістичної війни — "З далекого походу...", заклики до суспільної активності — "Молодий я, молодий...", "Як не горю, я не живу...", "Дух народів горить...").
"Сонячні кларнети" явили читачам поета з уже сформованою оригінальною творчою індивідуальністю. Наступна книга його віршів — "Плуг" (1920). Одночасно з "Плугом" вийшов тоненькою книжечкою цикл віршів у прозі "Замість сонетів і октав", який був написаний, можна гадати, в 1918 році. Наступна збірка поезій П. Тичини — "Вітер з України" (1924).
Після невеликої, багато в чому експериментальної збірки "Чернігів" (1931), де автор нерідко зумисне оголював поетичне слово, звільняв його від "традиційної" образності та деяких інших атрибутів віршованої мови, 1934 року виходить нова книга його віршів — "Партія веде", яка в підзаголовку називалася — "Пісні, пеани, гімни". Наступні книги поета вийшли в передвоєнні роки: "Чуття єдиної родини" (1938, Державна премія СРСР 1941 року) та "Сталь і ніжність" (1941).
В роки Великої Вітчизняної війни, живучи в м.Уфі (до 1943 року там перебували тоді Академія наук УРСР та Спілка письменників України), П.Тичина працює з великою енергією, в нього виходять: книга публіцистики "Творча сила народу", 1943; видане одночасно трьома мовами — російською, башкирською й українською — дослідження про класика башкирської літератури "Патріотизм у творчості Мажита Гафурі", 1942; збірки віршів "Перемагать і жить", 1942; "День настане", 1943; поема "Похорон друга", 1943.
Післявоєнні книги поета: "І рости, і діяти" (1949), "Могутність нам дана" (1953), "Ми — свідомість людства" (1957), "Зростай, пречудовний світе" (1960), "Комунізму далі видні" (1961), "Срібної ночі" (1964) та інші.
У спадщині поета — близько п'ятнадцяти поем. Найбільші з них лишились недовершеними, правда, кожна по-своєму. З поеми "Шабля Котовського" в різний час побачили світ чотири великих розділи, за якими все ще важко скласти уявлення про зміст цілого твору. З драматичної поеми "Шевченко і Чернишевський" читачам відома достатньо самостійна за сюжетом перша частина з пізніше дописаною фінальною сценою, що замінила другу частину поеми, рукопис якої загинув у часи війни. Нарешті, величезна за обсягом поема-симфонія "Сковорода", над якою автор працював щонайменше двадцять років, — твір теж недописаний (виданий він був уже після смерті автора).
Крім оригінальних поезій, у спадщині Тичини — численні переклади (О.Пушкін, Є.Баратинський, О.Блок, М.Тихонов, М.Ушаков, Я.Купала, Я.Колас, "Давид Сасунський", О.Ованесян, О.Туманян, А.Акопян, I.Чавчавадзе, А.Церетелі, К.Донелайтіс, С.Неріс, А.Венцлова, I.Вазов, X.Ботев, Л.Стоянов та ін.). Помітне місце в цій спадщині посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки "Магістралями життя", "В армії великого стратега", посмертно видані "З минулого — в майбутнє", "Читаю, думаю, нотую") і досить об'ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року "З щоденникових записів" та інші).
Батько загиблого на Донбасі розвідника Ярослава Журавля, Сергій Журавель подав позов проти президента Володимира Зеленського через перевищення ним службових повноважень.
На організацію і роботу волонтерів для проведення опитування з ініціативи президента Володимира Зеленського партії "Слуга народу" необхідно витратити 75 млн грн, а максимальна сума витрат може досягти 103 млн грн.
Окружний адміністративний суд Києва відмовився визнати протиправним оголошення президента Володимира Зеленського про проведення всенародного опитування громадської думки 25 жовтня 2020 року на виборчих дільницях.
Армія США завдала авіаудару у провінції Ідліб на північному заході Сирії, внаслідок чого було вбито кількох ватажків терористичного угруповання "Аль-Каїда" у цій країні.
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства анонсувало проведення наради з представниками аграрних асоціацій щодо проблем з невиконанням форвардних контрактів.
Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій оновила перелік міст, які потрапили у червону, помаранчеву та інші зони, через показник захворюваності на коронавірус.
Народився Павло Григорович Тичина 23 січня 1891 року в селі Пісках, Чернігівської області, в сім'ї сільського дяка. Вчився Павло спочатку в земській школі, потім у чернігівській бурсі (фактичною платою за це навчання були співи малого Павла в монастирському хорі, — у хлопця виявились чудові голос і слух), згодом — у місцевій духовній семінарії. 
