Важливість дисципліни «Українська мова» полягає у тому, що сьогодні національна мова виходить на перший план не тільки на державному, але й на науковому та побутовому рівнях.
Важливість обізнаності з основними засадами українського правопису, вміння вільно орієнтуватися у текстах різної стильової та часової приналежності, оперувати різними лексичними шарами на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства не викликає сумнівів. Не залежно від освітньої кваліфікації та професійної приналежності, сучасний фахівець має у своїй діяльності спиратися вільне володіння національною мовою, що не можливе без знання історії її розвитку та особливості втілення у літературі різних хронологічних періодів.
Мета: формування високого рівня мовної компетентності у професійній і науковій сферах комунікації, підвищення загальнокультурного та інтелектуального рівнів особистості
Завдання: 1) засвоєння норм літературної мови як основи культури усного й писемного спілкування; 2) відтворення і створення текстів залежно від комунікативної мети; 3) формування вміння правильно й логічно висловлювати свої думки в різностильовій комунікації; 4) формування мовної компетенції, що інтегрує національний і культурний компоненти.
Предмет: вивчення української мови та літератури в системі культурних цінностей українського суспільства. Програма даного курсу передбачає також набуття студентами знань, достатніх для орієнтації у специфіці функціонування української мови та літератури на різних етапах їх розвитку. Курс забезпечує підготовку з української мови при виконанні студентами роботи бакалавра, надає переваги у користуванні україномовними текстами різних стилів. Дисципліна «Українська мова» спирається на зв’язки зі спеціальними дисциплінами професійного спрямування.
ТЕМА 1. УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ДЕРЖАВНА ТА НАЦІОНАЛЬНА МОВА
1.1. Націотворчий елемент української мови. 1.2. Основні етапи історії української мови. 1.3. Українська лексикографія.
1.1. Націотворчий елемент української мови
Мова – це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки. Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групи і разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвиватися, починаючи з 15-17 століть. Українська мова має три групи діалектів. Існують проекти кодифікації певних українських говірок в окремі мови. Наприклад, декілька південно-західних говорів було кодифіковано в русинську мову. Кількома зарубіжними мовознавцями ці кодифіковані говірки вважаються окремою. Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов'янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім'ї. Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на їй всій території України».
Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики. Термін «державна мова» з'явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного закріплення державної мови. У багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення. Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV – першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
Утвердження української мови як державної неможливе «без органічної взаємодії принаймні двох засад: 1. створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах; 2. ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням». Українська національна мова існує у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові та у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Отже, не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову творить народ, тоді як відшліфована її форма – літературна мова – творилась митцями слова.
Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм. Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Мовна норма (лат. norma – правило, взірець) – закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і найповніше з числа співіснуючих виконують свою суспільну роль.
Унормованість – необхідна приналежність літературної мови. Норми літературної мови єдині і загальнообов’язкові. Вони виробляються всією суспільно-мовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються в основних закономірностях мовознавчою наукою і узаконюються певними урядовими і науково-освітніми актами. Норма – категорія історична: будучи до певної міри стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма разом з тим зазнає змін, що випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку разом з творцем і носієм мови – суспільством.
Розрізняють різні типи норм: - орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), - графічні (передавання звуків на письмі), - орфографічні (написання слів), - лексичні (слововживання), - морфологічні (правильне вживання морфем), - синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), - стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), - пунктуаційні (вживання розділових знаків).
"Депортація або екстрадиція злочинців, кримінальних авторитетів або осіб, які становлять загрозу для національної безпеки України, не належить ні до меж компетенції Управління державної охорони України, ні до моїх повноважень, як його начальника", – заявив він.
За попередньою інформацією, подія сталась у результаті необережного поводження з пічним обладнанням в одній із в/ч, яка виконує бойові завдання на Донецькому напрямку.
Прокуратура мала право розслідувати злочини, підслідні Державному бюро розслідувань, не довше 5 років від дня набрання чинності нового УПК (19 листопада).
Кучма заявляє про неприпустимість революції, Жванія виходить з "Нашої України", Тимошенко посміялася з жартів Путіна над Ющенком та Саакашвілі, політики ЄС очікують з боку Януковича зриву підписання Угоди про асоціацію...
Важливість дисципліни «Українська мова» полягає у тому, що сьогодні національна мова виходить на перший план не тільки на державному, але й на науковому та побутовому рівнях. 